Восени 1941-го року німецькі частини, що стояли біля Волоколамська, відділяло від Москви якихось дві години по шосе. Однак, на цьому шосе стояла 316-та стрілецька дивізія під командуванням генерала І. В. Панфілова. Цей воєначальник мав настільки високим авторитетом серед особового складу, що бійці дивізії самі називали себе панфиловці.

У 1988 році новобранці на прізвиська Чугун, Лютий, Воробей, Джоконда, Стас, Ряба та Піночет призвані до рядів Збройних сил СРСР. У навчальній частині їх командиром стає старший прапорщик Дигало, доля якого скалічена війною. Після кількох місяців навчального курсу усі призовники (крім Ряби та Піночета) потрапляють у горнило афганської кампанії — 9 роту 345-го окремого гвардійського парашутно-десантного полку, де вже служать Афанасій, Хохол та Курбаші. Група Повітряно-десантних військ отримує завдання зайняти висоту і тримати її до проходження колони, яка йде по ланцюгу віддалених гарнізонів для доставки продовольства та боєприпасів у провінцію Хост. У цей час радянське керівництво вирішує вивести війська з Афганістану і відкликає колону назад. Але у метушні виведення величезних сил командування забуло про 9 роту, залишаючи їх наодинці з численним ворогом. Майже повністю склад роти гине у бою.

На початку війни танкіст, старший сержант Михайло Калашников, виконує бойове завдання ціною важкого поранення. Після госпіталю він в низці життєвих пошуків приступає до винахідницької діяльності, домагається участі у всесоюзних збройових конкурсах, де на рівних конкурує з провідними винахідниками, і вибудовує відносини з майбутньою дружиною Катериною. В результаті розроблений АК приймають на озброєння, а винахідник удостоюється Сталінської премії.