За мотивами вірша Вольфганга Гете «Лісовий цар». Прощання з дитячими мріями про досконалість світу і сталість природи. У фільмі три головних герої: хлопчик Олексій і його батьки – Андрій та Олександра. І хтось Максим, лісовий цар, вітер – предмет таємного захоплення і страху Олексія: «Рідний, лісовий цар зі мною розмовляє: він золото, перли і радість обіцяє» – «О ні, мій малюк, це ти недочув: той вітер, прокинувшись, листя колихнув».

Дія фільму розгортається в СРСР початку 1980-х років. Масові переслідування начебто в минулому, але слухати зарубіжні радіостанції все ще заборонено, а висловлювати свої думки у присутності сторонніх людей – небезпечно. Кожен стук у двері все ще змушує здригатися. Слова правди звучать лише на кухнях, за заштореними вікнами, та пробиваються в машинописних книгах, «самвидаву». Їх передають тихо, поволі, лише перевіреним друзям, побоюючись переслідувань. Головним героям належить виступити проти нелюдяної державної машини, поставити свої життя на шлях до справжньої свободи. Зупинити людину не в змозі ніхто і ніщо.

Фільм, створений за мотивами творів Франца Кафки («Співачка Жозефіна або Мишачий Народ», «Дослідження одного Собаки», «Митець Голоду», «Старовинний Запис», «Відмова», Діти на Дорозі», «Нудьга», «Америка»), об'єднаний єдиним сюжетом та являє собою документальний репортаж із вигаданого світу. Театр, в якому ховаються люди – дорослі і діти, що влаштували свій побут в різних куточках будівлі, ззовні обложений навалою диких кочовиків. Прибульці поки що не наважуються на контакт з мешканцями театру, але тримають їх в постійній напрузі. Справжній кумир мешканців театру – співачка Жозефіна, поділяє тривоги своєї спільноти, проте весь час вимагає особливої уваги до своєї персони. Зрештою, її мистецтво не є чимось особливим – її вереск – природна мова всіх мешканців. Жозефіна претендує на виключне обожнення. Саме тому вона ревно відноситься до заїзного хлопчика-іноземця, який демонструє сеанси голоду і відволікає людей від уваги до діви.